Вітання з нагоди ювілею

24.02.2021 | 15:22


ВЕЛИКИЙ ДАР ТАЛАНТУ ТЕТЯНИ ОЛЕКСІЇВНИ

Спочатку було слово – так говорить Біблія, спочатку було діло – так говорить великий Ґете, спочатку був Житомир – так повторює часто наша ювілярка, бо Житомир – це місто, де вона народилася, провела свої юні роки, здобула ґрунтову освіту, в нелегких умовах загартувала свій характер – цілеспрямований, наполегливий у досягненні мети – та жадобу до знань. Цьому сприяла родина: батько-адвокат, який здобув юридичну освіту у Варшавському університеті, та мама, яка під впливом свого чоловіка, здобувала медичну освіту.
У родині панував культ освіти, науки, а ще ґрунтовні знання дала школа № 15 м. Житомира. Особливий вплив мала на Тетяну Буйницьку вчителька літератури Ксенія Григорівна Збирановська, яка навчила нашу ювілярку любити слово. Та ще й культурно-освітня атмосфера міста – театр, гуртки художньої самодіяльності, музеї, бібліотека (особливо велика домашня бібліотека) сприяли творчому та естетичному становленню особистості Тетяни Буйницької. Рано втративши батька, діти могли покладатись в життєвій стихії лише на маму і на самих себе. У цих обставинах, мабуть, і гартувався характер сьогоднішньої ювілярки, а ще завжди перед очима стояв життєвий приклад батька – високоосвіченої людини, яка була закохана у свою професію, і самовіддано служила своєму покликанню. А ще мальовнича природа над берегами Тетерева формували естетику Тетяни Буйницької як особистості, як поетичної натури. Не випадково Тетяна Олексіївна має хист і талант до віршування, яке давно могло би вилитись у поетичну збірку. Усе це разом сформувало освічену, яскраву, наполегливу, цілеспрямовану та однозначно душевну особистість, життєвим кредом якої став девіз М. Сухомлинського: «Серце віддаю людям» і слова І. Котляревського: «Де общеє добро в упадку, забудь отця, забудь і матку, лети повинність ісправлять». Не завжди її доля йшла в ногу з її бажаннями та помислами, а часто була примхливою. Тетяна Олексіївна мала завітну мрію: здобути технічну освіту, і в жодному разі не педагогічну чи медичну. Але завдяки фатуму вона потрапила не на фізичний факультет, а на німецьку філологію Львівського університету, де опинилася в руках високоосвіченого педагога, блискучого знавця німецької мови, вимогливого, але справедливого викладача, Михайла Івановича Роздольського, який заклав міцний фундамент германістичних знань і вмінь сьогоднішньої ювілярки. Згодом навчання переросло у захоплення, особливо літературою, яке сформувалося під впливом проф. Чичеріна О. В., який натхненно і артистично читав лекції із зарубіжної літератури, на які збігались, як на спектакль, студенти інших факультетів.
І знову поворот долі. На творчому шляху Т. О. Буйницької трапилася незабутня і неповторна Анна Яківна Мюллер, яка блискуче та натхненно читала лекції із стилістики і яка зуміла заманити Тетяну Олексіївну в лоно лінгвостилістики, яка особливо бурхливо розвивалась у п’ятдесяті-шістдесяті роки минулого століття. А. Я. Мюллер вчила студентів сприймати не тільки зміст, але й мовно-стилістичну форму тексту, окремі словосполучення, слова і звуки. У кожному вислові вона знаходила музику, і особливо в Г. Гайне. З неймовірним шанобливим трепетом Анна Яківна вимовляла його метафоричні тропи, такі як «ihre duftende Stimme», зачаровуючи студентів своєю вишуканою німецькою мовою, своєю інтелігентністю, високоосвіченістю, своїм ентузіазмом, любов’ю до людей, до свого предмету, до всього прекрасного. Вона і стала науковим керівником Тетяни Олексіївни в її роботі над дисертацією «Засоби вираження гумору і сатири у творчості Еґона Ервіна Кіша», написаної під впливом ідей О. В. Чичеріна, особливо його праці «Идеи и стиль», а також під впливом дисертаційної роботи А. Я. Мюллер «про елятив у німецькій мові». Після захисту дисертації значно розширилося поле наукових інтересів Т. О. Буйницької. Воно охоплює лінгвостилістичні засоби гумору і сатири, стилістичний феномен гри слів, антитезу як стилістичний прийом, контраст як композиційно-архітектонічний прийом, лінгвостилістичні засоби вираження іронії, інтертекстуальність і т. д. Улюблені жанри: репортаж, розповідь, афоризми, літературні подорожі. Особлива галузь наукової діяльності Тетяни Олексіївни – взаємозв’язок між стилем і жанром твору, а саме публіцистичним, в якому особливо розкривається в структурі мови особистість автора. У публіцистичному тексті яскраво виявляються потенційні зміни мовної норми. Саме в цьому тексті знаходимо індивідуальну і особливо влучну гру автора з мовою. Ювілярку цікавлять також проблеми психолінгвістики, особливо сфера текстосприйняття. Лінгвостилістика під силу тим науковцям, які мають широкий філологічний діапазон, аналітичний розум, дедуктивне мислення і одночасно мовну інтуїцію та творчу фантазію. До таких науковців і належить Тетяна Олексіївна. Усі наукові надбання ювілярки могли би вилитися в докторську дисертацію «Стиль німецької художньої публіцистики», якби знову на життєвій і творчій ниві не виник новий знак і нова примха долі. У силу обставин, що тоді склались, Т. О. Буйницька у 1968 р. стала деканом факультету іноземних мов. 12 років вона присвятила себе організації науково-дослідної, навчальної та виховної роботи факультету, сприяла росту якості науково-педагогічних кадрів, значно розширила аспірантуру, була ініціатором створення відділу іспанської філології.
Вона культивувала демократичний стиль в управлінні факультетом, внесла дух колегіальності у вирішення нагальних питань колективу факультету, дух взаємоповаги, взаємодопомоги, доброзичливості та шанобливого ставлення до метрів філологічної науки. Вміло керувала чоловічим колективом завідувачів кафедр, серед яких були відомі й авторитетні вчені, такі як блискучий лектор, естет в літературі проф. Чичерін О. В., лицар германістики проф. Задорожний Б. М., блискучий знавець історії романських мов доц. Домбровський О. А., автор нової лінгвістичної парадигми семантики доц. Гурський Ф. О. та ін. Своїм м’яким, товариським, толерантним стилем керівництва вона завойовувала велику повагу й авторитет студентського та викладацького середовища. На посту декана факультету керувалась принципом: не шкодуй себе, працюй з надією, бо це коли-небудь принесе тобі плоди. Своєму кредо Т. О. Буйницька не зраджувала ніколи, а тому за свою жертовну працю стала прикладом для багатьох поколінь студентів і викладачів. Багато років, виконуючи обов’язки заступника завідувача, присвятила ювілярка організації наукової і навчальної роботи на кафедрі німецької філології: планування роботи кафедри, ведення протоколів засідань кафедри, складання педнавантаження, організація педагогічних практик, підготовка звітів з наукової роботи викладачів тощо, а ще інтенсивна і плідна викладацька діяльність: теоретичний курс стилістики німецької мови, спецкурси «Німецькомовний монтажний роман», «Німецькомовний повоєнний роман».
Ідеї спецкурсу «Німецькомовний повоєнний роман» лягли в основу посібника «Deutschsprachiger Nachkriegsroman», який написав авторський колектив, душею якого була Т. О. Буйницька. Хай який вид вишівської діяльності здійснює Т. О. Буйницька, робить вона це завжди кваліфіковано, самовіддано, жертовно, якісно, бо робота – це її стихія, покликання, внутрішня потреба, а університет, факультет і кафедра – це її другий дім, якому вона служить вірою та правдою. Т. О. Буйницька щедро ділиться своїм творчим талантом зі студентами, аспірантами, молодими викладачами, особливо після того, як повернулася до викладацької діяльності. Для аспірантів вона не стільки керівник їхніх дисертаційних робіт, скільки добра порадниця, наставниця, натхненниця, для якої найвища нагорода – успішний захист дисертації її аспірантів. А ще вона не перестає захоплюватися прекрасними перекладами з німецької літератури на українську мову, які зробила одна з її найулюбленіших аспіранток Х. Я. Назаркевич, а аспірантів у Тетяни Олексіївни – 15. Усі вони – випускники школи стилістики Т. О. Буйницької. Усе, що вона у своєму житті досягла, завдячує своїм батькам, своїм вчителям і своєму чоловікові, який її завжди підтримував у всіх починаннях, і який мирився з тим, що у нього дружина – вчена, адміністратор, педагог, яка більшу частину свого часу віддає університету. З великим душевним трепетом говорить Тетяна Олексіївна про свого сина і невістку, які проживають і працюють в Америці, але часто її навідують, дбають про неї і дарують їй родинне тепло, ласку і любов.
То ж з роси і води Вам дорога Тетяно Олексіївно!
Даруйте і надалі великий дар свого таланту та щедроти свого серця, а ми Вам будемо за те дарувати нашу відданість і любов!
Завершую свою вітальну ляудацію словами В. Маяковського:
Літ до ста рости
Вам без старості.
З року в рік рости
Вашій молодості.

Завідувач кафедри німецької мови,
проф. Б. В. Максимчук