Злочини проти людяності в сучасному літературознавчому дискурсі

08 жовтня 2025 року відбулося засідання наукового семінару кафедри світової літератури “Методологічні горизонти сучасного літературознавства” (науковий керівник – проф. Л. Мацевко-Бекерська). Андрій Верцімага, аспірант кафедри світової літератури факультету іноземних мов (науковий керівник – проф. О. Бандровська), представив доповідь “Репрезентація злочинів проти людяності в романі Мартіна Еміса
“Стріла часу, або Природа злочину”.

Доповідь була зосереджена на аналізі особливостей репрезентації злочинів проти людяності в романі Мартіна Еміса “Стріла часу, або Природа злочину” (1991), одному з найконтроверсійніших і найсміливіших художніх експериментів у світовій літературі про Голокост. Роман досліджує життя головного персонажа у зворотному часі – від його смерті в США до народження в переднацистській Німеччині, що створює унікальний погляд на природу зла та інституціоналізованої жорстокості.

В ході доповіді була розкрита інноваційна наративна архітектура твору, побудована на принципі інверсії хронології, що дає можливість по-новому осмислити причини і наслідки моральної відповідальності. Були показані особливості системи персонажів через призму подвійної свідомості – гомодієгетичного наратора-пасажира (душі) в тілі центрального персонажа-злочинця, нацистського лікаря Аушвіца. Проаналізована послідовна зміна ідентичності героя (Тод Френдлі, Джон Янг, Гамілтон де Суза, Оділо Унфердорбен) як центральна метафора втрати людяності. Особлива увага приділяється морально-етичній, філософській, психологічній та екзистенційній проблематиці роману, зокрема концепції “обставин, що породжують звірства” (Р. Ліфтон) і критичному переосмисленню концепції “банальності зла” (Г. Арендт). Детально розглянуті художні засоби – мовностилістичні особливості, символи (білий халат/чорні чоботи, дзеркало, стріла, годинник у Треблінці), лейтмотиви та просторово-часову організацію твору через систему хронотопів. Підкреслюється значення паратекстуальних елементів (за Ж. Женеттом) – інтерв’ю, есеїв і післямови автора, що створюють розгалужену систему інтерпретації роману. Обґрунтовано теоретичне підґрунтя дослідження, яке спирається на концепції травматичної пам’яті (Д. Ла Капра, К. Карут), художнього часу та хронотопу (Н. Копистянська), теорію наративу та фокалізації (Ж. Женетт, Л. Мацевко-Бекерська). Доведено, що роман Еміса репрезентує постмодерністський підхід до зображення Голокосту, поєднуючи експериментальну форму з глибоким етичним дослідженням природи злочину й індивідуальної відповідальності за злочини проти людяності.

Учасники засідання наукового семінару взяли участь у дискусії щодо специфіки роману та дослідницьких підходів до його вивчення.

А. Верцімага

Л. Мацевко-Бекерська