Звіт про відвідування студентами групи ІНн-21с вистави “Чекаючи на Годо” у Львівському академічному театрі ім. Л. Курбаса 13 квітня 2025 р.

Важливим елементом вивчення світової літератури є можливість побачити екранізацію класики або ж її постановку на сцені театру, тож студенти групи ІНн-21с за порадою доц. кафедри світової літератури Кушнір І. Б. скористалися нагодою переглянути виставу-інтерпретацію антип’єси С. Беккета “Чекаючи на Годо”, окреслену критиками як “режисерська провокація” О. Кравчука: “День за днем повторюється: настає ранок, день, ніч і так щодня. Вони чекають – біля дерева, на поляні, в театрі, у світі, нашому не бездоганному світі. Герої поринають та занурюють присутніх у світ Бекетівського абсурду. Чи нашого абсурду? Ця п’єса про акторів. А їхня гра чи забавляння деякими речами призвела таки до результату – до нового очікування на нового Годо”. На думку О. Вергеліса (“Дзеркало тижня”), “ця п’єса – Біблія Театру Абсурду. І велика шаранда, яку одні примудряються перетворити на тригодинну “нудьгу”, інші ж узагалі не розуміють, про що й навіщо грають. Про що завгодно ставлять “Годо” – про диваків, дурнів, філософів. Курбасівці своєчасно підстелили солому, поставивши і зігравши… про себе. Про акторів. Про балакучих, метушливих і непосидючих лицедіїв, які жонглюють марними словами й непотрібними предметами”. Студенти висловили захоплення акторською грою: Владімір – Ярослав Федорчук, Естрагон – Денис Соколов, Поццо/хлопчик – Олег Цьона, Лаккі – Ярослав-Григорій Чупило/Микола Береза.

Відгуки-враження студентів: “Ця вистава точно запам’ятається мені надовго, нічого подібного я досі не бачила. Актори відіграли чудово, тому за розвитком подій було справді цікаво спостерігати. Було й багато комічних моментів, тому насміялися від душі”; “Не можу описати словами, скільки неймовірних емоцій у мене викликав перегляд, адже як гра акторів, так і сюжет вражаючі. Перегляд вистави допоміг мені ще глибше осягнути символізм та сенс, вкладений автором у зміст твору. Спершу сміялись зі щирої душі, а в кінці твору сміялись з відчаю, тому рекомендую всім піти на виставу, бо вона надовго залишить слід як у вашій свідомості, думках, так і в душі. Р.S. Дуже сподобалось, як актори грають з публікою, навіть зазняла момент, коли актори підсіли біля мене)))”; “Цієї неділі нам випала нагода відвідати виставу “Чекаючи на Годо” у Львівському академічному театрі ім. Л. Курбаса. Особисто я пережила трансформацію від скептичного глядача до зануреного та розчуленого співучасника. Спочатку я шукала логіку, сенс, сюжет, але згодом відчула: ця вистава — не про логіку. Вона про нас. Про те, як ми говоримо, щоби не мовчати, рухаємось, щоби не зупинятись, чекаємо, щоби не відчувати порожнечі. Завдяки обговоренню та аналізу твору Беккета на семінарському занятті більшість речей вже не здавались такими безсенсовими. Я змогла ще раз простежити цей оригінальний хід думок автора, але вже через призму Курбасівців. Мене вразила гра. Взаємодія акторів — це окреме мистецтво.  Владімір і Естрагон — безпорадні, кумедні, надривні. Проте найсильнішим для мене став фінал. Після години абсурду й жартів раптом — пряме звернення, справжнє й просте. Все стало серйозним. І головний посил прозвучав чітко: потрібно діяти. Не варто чекати на когось, хто, можливо, ніколи не прийде. Це було незвично, місцями до сміху абсурдно, але зовсім не просто. Тому, гадаю, що ще не раз доведеться повернутись до “Годо”, але вже зі свіжим поглядом”.

І. Кушнір