Віктор Дмитрук: спогади про Вченого
Пам’яті доцента Віктора Дмитрука (24.11.1945 – 10.02.2024)
На 79-му році життя відійшов у вічність філолог-германіст, літературознавець, багаторічний доцент кафедри світової літератури, кандидат філологічних наук Віктор Володимирович Дмитрук. Навчався в тогочасній Львівській СШ № 4 з поглибленим вивченням англійської мови, на відділі англійської філології Львівського університету, який закінчив 1970 року. Декілька років був викладачем кафедри англійської філології, у 1974-1987 роках – старший викладач кафедри іноземних мов Львівської політехніки. Понад двадцять років обіймав посаду доцента кафедри світової літератури, поєднуючи викладацьку і наукову діяльність із науковим та художнім перекладом.
Дмитрук Віктор Володимирович (24.11.1945, м. Львів – 10.02.2024, там само) – філолог-германіст, літературознавець, кандидат філологічних наук (Творчість Курта Воннеґута: соціально-критичні тенденції, жанр, поетика, 1984), доцент (1992). Закінчив факультет іноземних мов Львівського університету (1970). У 1971-1974 рр. – викладач кафедри англійської філології Львівського університету, 1974-1987 рр. – старший викладач кафедри іноземних мов Львівської політехніки, 1987-2006 рр. – доцент кафедри світової літератури Львівського університету. Наукові інтереси: історія світової літератури, науковий та художній переклад. Автор праць Формотворча функція розмовного стилю в романах К. Воннеґута (Іноземна філологія, 1983. Вип. 71), На шляхах до «Комедії» ХХ сторіччя (Іноземна філологія, 1990. Вип. 100), Донкіхотівська традиція в американському романі (Сервантес і проблеми розвитку європейської прози, Львів, 2000), перекладів Ф. Гайєк. «Право, законодавство і свобода» (Київ, 2000), Б. Скарга. «Межі історичності» (Київ, 2002), Н. Смелзер. «Проблеми соціології» (Львів, 2002), Іен Макʼюен. «Субота» (Львів, 2007), Іен Макʼюен. «Спокута» (Львів, 2008), а також Г. Еріксена, Ф. Фукуями, С. Зонтаґ і Р. Дж. Еванса. Перекладав поезії З. Герберта, Б. Клінтона. «Час віддавати. Як кожен з нас може змінити світ» (Львів, 2009), два видання В. Шимборської. Літературна премія польського творчого об’єднання ZaiKS (2001). Почесне звання «Zasłużony dla kultury polskiej» (2009). (За матеріалами: ENCYCLOPEDIA. ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА: у 2 т. Т. 1: А-К. Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2011. С. 446. «Дмитрук Віктор Володимирович»).
Віктор Дмитрук був зачудований літературою, що й спричинило його остаточне повернення на факультет іноземних мов із подальшим викладанням історії світової літератури. Особливу майстерність та ерудицію показував при читанні університетського курсу «Історія світової літератури. Середньовіччя – Відродження» на гуманітарних факультетах університету, продовживши традицію своєї матері – Марії Семенівни Шаповалової, багаторічного доцента кафедри. Особливо захоплювався американською літературою, зініціювавши двосеместровий спецкурс для студентів факультету іноземних мов. Таке зацікавлення американською літературою спонукало вибір теми його кандидатського дослідження, а згодом і цікаві змістовні лекції в науковому проєкті кафедри світової літератури «Нобелівські лавреати з літератури». Був особливо дисциплінованим викладачем, вимогливим до себе, доброзичливим до своїх колег, самовідданим у педагогічній роботі, авторитетним рецензентом дисертаційних досліджень. З великим ентузіазмом читав лекції зі світової літератури для слухачів додаткового курсу філологічного факультету ЛНУ імені Івана Франка, з якого згодом вийшов не один доктор і кандидат філологічних наук. Особливо уважно, науково й доброзичливо, а водночас і вимогливо, трактував студентські курсові проєкти; таку ж вимогливість виявляв при опитуванні студентів під час екзаменаційних випробувань, не допускаючи жодних умовностей, компромісних рішень. Його викладацький Großbuch був списаний зауваженнями, запитаннями, висновками, зробленими під час екзаменаційних опитувань.
Своїм життєвим credo Віктор Дмитрук вибрав гамлетівське «Чи бути, чи не бути?», яке любив декламувати англійською ще учнем середньої школи: «Чи бути, чи не бути – ось питання. Що благородніше? Коритись долі і біль від гострих стріл її терпіти, а чи, зіткнувшись в герці з морем лиха, покласти край йому?» (пер. Леоніда Гребінки). Для себе це гамлетівське питання науковець вирішив 2006 року, несподівано для всіх (але не для себе!) написавши заяву про вихід на наукову пенсію. Що спричинило таке рішення нашого колеги? Насамперед зниження освітнього рівня студентів, слабкі знання, показані під час екзаменаційних випробувань, а також бажання порятувати свій час, витрачений часто-густо на прочитання беззмістовних, списаних і бездарних курсових проєктів. Це мучило вченого, сповнювало його розчаруванням, болісними роздумами. А далі була активна перекладацька робота – інтерпретація наукових та художніх текстів, яка тривала до останніх днів життя науковця, який відійшов «зі щитом у руках».
Марія Шаповалова: життєвий і творчий шлях науковця
Ярема Кравець
У своєму вірші «Маркіян Шашкевич» його автор Дмитро Павличко писав: «Я так як бачу Маркіяна. Я так як чую Маркіяна». Використавши таку ретроспекцію з твору поета, розпочну наступними словами: «Як нині бачу Марію Семенівну Шаповалову такою, якою прийшла до нас, студентів другого курсу факультету іноземних мов набору 1961 року, на свою першу лекцію з історії зарубіжної літератури: високого зросту, поставна, на вигляд строга, в темному одязі. Такою строгою сприймалася нами, студентами – дисциплінованою, організованою, лаконічною, лекторкою чіткого структурованого навчального матеріалу, небагатослівною в побуті». Марія Семенівна Шаповалова народилася 6 жовтня 1915 року в місті Костянтинівка Донецької області, як зазначила у своїй автобіографії, «у сім’ї кадрового робітника металургійного заводу». Закінчивши фабрично-заводську семирічку, вступила до педагогічного технікуму іноземних мов м. Єнакієве. З 1934 року навчалася на літературному відділі філологічного факультету Харківського державного університету, а наступного року продовжила навчання на відділі русистики Київського державного університету: туди повністю перевели академічну групу Харківського університету. Там одружилися два майбутні філологи – Володимир Дмитрук і Марія Шаповалова, подарувавши згодом один одному трьох синів: Юрія (майбутнього фізика, художника-графіка, знаного своїми виставками в теперішній картинній галереї імені Б. Возницького), Віктора (майбутнього філолога-літературознавця, відомого перекладача з англійської літератури, доцента кафедри світової літератури ЛНУ ім. І. Франка), Сергія (майбутнього фізика). 1938 року Марія Шаповалова закінчила навчання і наказом наркома з освіти була призначена викладачем західноєвропейської літератури Запорізького державного педінституту, в якому вже з 1937 року працював її чоловік.
З початком Другої світової війни на території колишнього радянського союзу разом із колективом інституту перебувала в евакуації в місті Ленінабад (тепер – Худжанд) Таджицької РСР, де працювала бібліотекарем; згодом – викладачем медшколи, а далі – до липня 1944 року – викладачем англійської мови авіаспецшколи у м. Пенджікент. Того ж року повертається до Запорізького педінституту, а з вересня 1944 року призначена викладачем Львівського університету імені Івана Франка.
Марія Семенівна Шаповалова (06.10.1915 – 11.11.1994) розпочала роботу викладачем кафедри історії західноєвропейської літератури (тепер – кафедра світової літератури) ЛДУ ім. І. Франка 1944 року, коли кафедра перебувала у складі філологічного факультету, нею завідував професор Михайло Рудницький (до 1947 року), а далі – літературознавці Климент Забарило і Василь Воробйов. На кафедрі ще не було професора Олексія Володимировича Чичеріна, який прибув до Львова 1946 року, став її доцентом, а вже незадовго, 1948 року – завідувачем. Не існувало факультету іноземних мов, окремої структурної одиниці з 1950 року. Кафедра поволі поповнювалася новими викладачами.
У своїй автобіографії М. C. Шаповалова зазначала, що 1947 року склала іспити кандидатського мінімуму, завершує роботу над кандидатською дисертацією. 1951 року захистила дисертацію і через два роки була затверджена доцентом кафедри. Керівником дисертації був авторитетний літературознавець, поет, перекладач Михайло Рудницький. Дисертантка захистила, безперечно, новаторську роботу, розпочавши нею свою дорогу в понад чверть століття до монографії «Шекспір в українській літературі» (1976 р.). Попри обовʼязковий на той час ідеологічний підтекст дисертації дослідниця зосередила свою увагу на таких вузлових питаннях, як Шекспірівське франкознавство, індивідуалізація типових характерів, багатогранність та глибина розкриття психології, динамічність. Велику допомогу дисертантці своїми порадами надав академік Михайло Возняк.
Захистивши дисертацію, Марія Семенівна розширює коло літературознавчих зацікавлень, опрацьовуючи наукові проблеми, які стають визначальними для її подальшої наукової роботи: українське шекспірознавство, англійське красне письменство різних часів і періодів, англійський робітничий роман. Зʼявляються статті «Іван Франко про німецьку літературу ХVІІІ ст.», «Філдінг як теоретик реалістичного роману», «Питання теорії роману в «Дон Кіхоті» Сервантеса». М. С. Шаповалова є авторкою майже двадцяти статей про англомовних та американських письменників. В окремих томах першого видання УРЕ: стаття «Література Великобританії», літературні портрети Т. Гарді, Дж. К. Джерома, Дж. Драйдена, В. Ірвінга, Р. Кіплінга, Е. Колдуелла, В. Ленгленда, Дж. Мільтона та ін. (…). Значна кількість письменників дістала своє трактування в наукових доповідях доцента, в її публікаціях на сторінках львівської періодики, у виступах на республіканських конференціях. Дуже часто такі виступи стосувалися ширших проблем, повʼязаних із шекспірознавством, наприклад, «Шекспірові міркування про мистецтво» (доповідь втілилася в окрему публікацію в Республіканському науковому збірнику 1964 року), «Шекспір в українських перекладах» (публікація того ж року). Науковиця не цуралася і виступів перед ширшими колами непрофесійних слухачів, пропагуючи творчість англійського драматурга під гаслом «Шекспір близький усім часам». Читачам цього матеріалу цікаво дізнатися і про тісні контакти, що існували в певний час між кафедрою зарубіжних літератур та українським драматичним театром імені Марії Заньковецької, а надто коли йшлося про сценічне прочитання трагедій Шекспіра «Гамлет», «Король Лір», а також драм Г. Ібсена. Викладачі кафедри М. С. Шаповалова і Н. Х. Копистянська, старший лаборант Г. Л. Рубанова на чолі з професором О. В. Чичеріним були строгими і доброзичливими консультантами режисерів та акторів, брали участь у передпрем’єрній здачі вистави. Науковиця була постійним дописувачем університетської багатотиражки «За радянську науку», в якій пропагувала творчість видатніших письменників світової літератури, розповідала про сценічне втілення окремих трагедій Шекспіра. Ось невеликий уривок з одного зі звітів доцента М. С. Шаповалової: «Читала лекції «Ромен Роллан на Україні» (по телебаченню), «Гамлет» і «Король Лір» Шекспіра, творчість Мольєра (на семінарах учителів)». А крім того, постійне рецензування на замовлення МВ ССО конкурсних наукових робіт, проєктів посібників з історії зарубіжних літератур, журналу «Всесвіт» та ін. Науковиця виступає з рецензіями на вагоміші видання українських літературознавців, друкуючи їх на сторінках українського наукового збірника «Іноземна філологія» (вип. 39, 42) – рецензії «Роман про робітничий клас у сучасній літературі капіталістичних країн», «Роберт Бернс на Україні» (Іноземна філологія, вип. 38).
Окремою сторінкою досліджень М. С. Шаповалової було вивчення сучасної англійської літератури, а надто сучасного англійського роману, що особливо виявилося у 70-х рр., коли науковиця вже дала українській культурі монографію «Шекспір в українській літературі». Зосереджує свою увагу на таких питаннях, як «Морально-етичні проблеми в сучасному англійському романі», «Сучасний англійський політичний роман», «Епічні романні цикли в сучасній англійській літературі», «Нові тенденції в англійському романі останніх років». Зацікавлення англійським робітничим романом датується в науковій діяльності М. С. Шаповалової ще 60-ми роками, коли науковиця зазначала у своїх звітах про те, що продовжує дослідження теми «Англійський роман ХХ століття про робітничий клас». Саме в той час активно опрацьовує і окремі розділи монографії «Шекспір та українська література», виступає з доповідями «Максим Рильський – теоретик перекладу», «Радянська англістика за 50 років», «Високе і низьке в естетиці Шекспіра» тощо. І, як звичайно, в кожному своєму звіті додає: «Рецензувала наукові статті, брала участь в обговоренні статей викладачів та аспірантів, а також виступала опонентом кандидатської дисертації». Серед рецензованих дисертацій бачимо особливою вагомі наукові дослідження – Фрідмана (1970) і В. Данчева (1971) про Йоста ван ден Вондела, нідерландського поета і драматурга, засновника нідерландської національної драми.
До останніх років роботи на кафедрі доцент М. С. Шаповалова читала лекційний курс історії зарубіжних літератур Середніх віків та Відродження, ХVІІ і ХVІІІ ст., спецкурси англійською мовою «Англійський робітничий роман», «Сучасний англійський роман» для студентів 2 курсу англійської філології, провадила колоквіуми, керувала курсовими роботами, а з 1970 року увійшла до складу редколегії республіканського міжвідомчого збірника «Іноземна філологія», що наклало на неї додаткові обовʼязки.
Особливою сторінкою про англомовних та американських письменників у навчально-педагогічній роботі Марії Семенівни став посібник (а згодом – підручник) «Історія зарубіжної літератури. Середні віки та Відродження», що мав п’ять різних видань. Перший задум підручника зародився у формі методичного посібника 1967 року, пройшовши апробацію на заочному відділі факультету журналістики, 1973 року він з’явився доповненим навчальним посібником накладом 10000, допущеним МВССО УРСР для студентів державних університетів. В анотації до посібника зазначалося, що в ньому враховані найновіші літературні праці з питань історії зарубіжних літератур зазначеного періоду. Загальну редакцію видання, що складалося з «Літератури середніх віків» (авторства Г. Л. Рубанової) та «Літератури доби Відродження» (авторства М. С. Шаповалової) здійснила М. С. Шаповалова.
Вже через дев’ять років виходить друком друге, перероблене і доповнене, видання під загальною редакцією доктора філологічних наук, професора О. В. Чичеріна. На відміну від попереднього, в ньому містилися нові розділи – «Південнослов’янський героїчний епос» і «Слов’янські літератури доби Відродження» авторства знаного богеміста, доцента В. А. Моторного. Для більшої інтенсивності сприйняття й активізації самостійної роботи студентів у видання внесено ілюстрації, синхроністичні таблиці, контрольні питання, зразки тем курсових робіт та наукових доповідей. Навчальний посібник, призначений для студентів університету, виданий накладом 12 тис. примірників, обсягом майже 450 сторінок, приваблював гарним художнім оформленням художниці Вікторії Ковальчук. Наступне перевидання посібника 1993 року з’явилося в іншому художньому оформленні з додатковим розділом «Приклади використання середньовічних і ренесансних сюжетів у творах мистецтва». 2011 року бачимо поки що останнє, перероблене й доповнене, видання підручника (видавництво «Знання», м. Київ) із рекомендаційним листом Міністерства освіти і науки України, воно прийшло до студентів після вісімнадцятирічної перерви.
В одному зі звітів початку 70-х рр. Марія Семенівна писала: «Працювала над докторською дисертацією «Шекспір в українській літературі». Завершено в остаточному варіанті глави «Шекспір в українській літературі першої половини ХІХ ст.», «Шекспір у творчості окремих письменників: П. Куліша, П. Мирного, І. Франка, Лесі Українки, М. Рильського». Інші глави, визначені планом дисертації, написані в чорновому варіанті…». Багаторічне дослідження творчості Шекспіра увінчалося монографією «Шекспір в українській літературі», яка й досі є авторитетним дослідженням, не втративши своєї наукової вартості. Монографія, у якій вперше як цілісний процес висвітлювалося сприйняття Шекспіра видатними українськими письменниками ХІХ-ХХ століття, складається з трьох розділів, що відповідають хронологічним етапам сприйняття Шекспіра в Україні: Шекспір в українській літературі 30-60-х років ХІХ століття, Шекспір в українській літературі 70-90-х років ХІХ і початку ХХ століття, Шекспір в українській радянській літературі. Вагомість цього дослідження підтверджувалася переконливим списком використаної літератури – критичної, перекладами творів Шекспіра різних часів, англомовними працями про драматурга, залученням багатотомних шекспірівських лондонських видань. Зазначимо, що у списку використаної літератури подавалася 251 позиція (між іншим, лише одна позиція з цього великого списку була «ідеологічною» – посиланням на твори К. Маркса і Ф. Енгельса). «Особливий інтерес викликає щойно надрукована книга М. С. Шаповалової про Шекспіра та його роль у розвитку української літератури, – писав професор О. В. Чичерін у рецензії, що друкувалася на сторінках «Известий АН СССР. Серия литературы и языка», № 4 за 1977 р. – Книга М. С. Шаповалової яскраво, талановито і переконливо знайомить читача з тим, як читали, як вивчали, як перекладали Шекспіра в Україні, як про нього дискутували, а найголовніше – з тим, яке значення мала його спадщина для росту й розвитку української літератури». М. С. Шаповалова як авторитетний шекспірознавець стає членом всесоюзної Шекспірівської комісії, членом правління Української шекспірівської комісії, очолювала її львівське відділення.
Вийшовши 1984 року на пенсію, завершила викладацьку роботу, продовжуючи, однак, наукову діяльність як рецензент монографічних видань, окремих праць Інституту літератури ім. Т. Шевченка, як-от п’ятитомне видання «Українська література в загальнослов’янському і світовому літературному контексті» (1988-1994), знаному як «вервесівський п’ятитомник». Недаремно у вступній довідці «Від редколегії тому» до т. 3 цього колективного дослідження, що з’явився друком у 1988 році, читаємо: «Автори тому складають щиру подяку рецензентам (…) кандидату філологічних наук, доценту М. С. Шаповаловій (…) за цінні поради і зауваження». Доречно тут згадати ще одну репліку з уже цитованої короткої довідкової передмови до т. 3 п’ятитомової монографії: «Досліджуючи проблему взаємин української літератури з літературами Заходу і Сходу, автори ставили перед собою завдання підготувати ґрунт для створення синтетичної праці: зібрати і узагальнити матеріал стосовно контактних і генетичних зв’язків, визначити їхню роль і місце в історичному розвитку нашого письменства, по можливості зробити типологічні зіставлення на різних художніх рівнях (напрям, автор, твір), спираючись на методологічні розробки радянського і світового прогресивного порівняльного літературознавства». Львівський науковець рецензувала два розділи тому – «Українсько-англійські літературні взаємини» (авторства Р. П. Зорівчак) та «Українсько-бельгійські літературні взаємини» (авторства Я. І. Кравця). Кваліфікована думка М. С. Шаповалової була особливо вартісна – сорок років викладання курсу «Історія світової літератури». Крім того, була авторкою особливо вартісної й потрібної для українського літературознавства монографії «Шекспір в українській літературі», що дістала високу оцінку літературознавчої критики на сторінках журналу «Всесвіт», українського наукового збірника «Іноземна філологія», «Вопросов литературоведения» тощо. Вивчення всіх форм сприйняття шекспірівської спадщини в Україні через переклади, переробки, критичну інтерпретацію, творче засвоєння принципів шекспірівського мистецтва в оригінальних художніх творах, обробку образів і сюжетних мотивів, ремінісценції, образні аналогії були в цій монографії провіщенням того літературознавчого методу дослідження, який потужніше виявить себе в українській літературній науці лише наприкінці 80-х рр. минулого століття. Значимість монографії М. С. Шаповалової була відзначена декількома цитуваннями в розділі про українсько-англійські літературні взаємини, згадкою про шекспірознавчі дослідження науковця поряд із такими знавцями перекладу, як Г. Кочур, М. Ажнюк, Р. Доценко та інші, розгорнутою характеристикою монографії на с. 126-127 розділу («В цій монографії вперше простежується і висвітлюється сприйняття Шекспіра українськими письменниками ХІХ-ХХ ст. як цілісний процес»), посиланням на статтю науковиці «Шекспір у творчості Лесі Українки» («Слов’янське літературознавство і фольклористика», 1973 р., вип. 8).
Марія Семенівна Шаповалова відійшла з земного життя в листопаді 1994 року. З великою самопожертвою ця уродженка Донецького краю, розтерзаного нині нав’язаною війною, з таким розповсюдженим на Слобожанщині прізвищем своїх предків Шаповали, присвятилася дуже потрібним для української культури літературним проблемам, підтвердивши етнічну приналежність свого краю. Була осяяна двома велетами світового письменства – Франком і Шекспіром. Працювала і жила за Франковим гаслом: «…все і всюди подати й свій голос у загальній справі, виявляти ту любов не потоками шумних фраз, а невтомною, тихою працею».
Доц. Я. І. Кравець,
завідувач кафедри світової літератури (1996-2010)
12 лютого 2024 р.